Главная » 2011 » Апрель » 1 » Громадська активність в Україні: що я про це думаю.
16:51 Громадська активність в Україні: що я про це думаю. |
Організації та середовища, що мали б здійснювати організаційно-просвітниць>ку підтримку цих змін мало представлені і орієнтуються переважно на адаптацію продуктів аналогічних структур з-за кордону, переймаючи організаційну структуру за принципом франшизи.Громадська активність розвивається в двох напрямах: організованої і спонтанної. Організована розвивається в двох формах: політико-ідеологічній та організаційно-дослідницьк>а.
Політико-ідеологічна форма – це традиційні спроби інституційно слабких середовищ здійснити стрибок у політичну площину буття їхніми лідерами за рахунок формування довіри до себе через застосування ними маски неполітичності. Такі спроби є можливими через соціальне розчарування в традиційних політичних інституціях з одного боку та порівняно високий (з політичними партіями) рівень довіри до інституцій третього сектору. Прикладами такої моделі є: «Самопоміч», «Рідне місто», «Львів’яни перед усім» (м. Львів), «Громадський актив Києва», «Кияни перед усім», (м. Київ) Молодіжний актив міста (Євпаторія) – на рівні окремих громад та «Громадянська позиція», «Фронт змін», «Народна армія спасіння» «Українська громада»– на національному рівні. Інституційна спроможність таких організацій залежить від фінансових можливостей їхніх політичних сподвижників. Також до такої форми можна віднести політичні проекти партійних молодіжок та близьких до них середовищ (Кампанія «НАТО – Так!» та «Антитабачна кампанія»). В формі громадських організацій також діють маргінальні молодіжні середовища .Запит на них і участь у них молоді пов’язана зі зростанням патерналістських настроїв в суспільстві на фоні розчарування діючою політичною елітою.
Організаційно-дослідницьк>а форма – це інституціолізовані об’єднання громадян, метою яких є просування реформ та змін в певних політиках (policies) або сприяння формуванню позитивних соціальних змін. Такі організації функціонують переважно у вигляді аналітичних центів. Найбільш інституційно потужні мережі таких організацій – екологічні та правозахисні. Окремі аналітичні центри здійснюють ефективний аналіз та просування нормативно-правових актів і в інших політиках (Український незалежний центр політичних досліджень, Міжнародний центр перспективних досліджень, Лабораторія законодавчих ініціатив, Центр тестових технологій, Центр Разумкова, Фонд «Демократичні ініціативи»). Організації та середовища, що мали б здійснювати організаційно-просвітницьку підтримку цих змін мало представлені і орієнтуються переважно на адаптацію продуктів аналогічних структур з-за кордону, переймаючи організаційну структуру за принципом франшизи. Виняток з мого досвіду становлять окремі інституції: Молодіжна варта (здійснює моніторинг молодіжної політики), «Збережи старий Київ» (адвокатування в сфері містобудівної політики міста Києва).
Інституційний імпульс за останні кілька років набули НУО, що мають на своїй меті просування інтересів тих чи інших галузей виробництва чи сфери послуг. Наприклад, після оголошення про участь України в організації і проведенні «Євро-2012» активізувався цілий пласт НУО, що представляють різні види туристично-рекреаційного бізнесу в регіонах проведення матчів фінальної частини чемпіонату. Чи не найпотужнішим неполітичним лобістом в Україні є СОВАТ («Союз оптовиків та виробників алкоголю та тютюну»). Попит на такі інституції пов’язаний з перманентною невизначеністю промисловців, які не могли розраховувати на одну і ту ж політичну силу через постійні перевибори та невизначеності в ВРУ та КМУ і, як наслідок, потреба пошуку більш стабільних платформ з одного боку, та неможливістю представити свої інтереси середнім бізнесом на рівні державної влади.
За проведеними Центром Разумкова дослідженнями, проведеними у грудні 2008 – березні 2009 року, в Україні від 10,8% до 14,4% українців готові взяти участь хоча б в одній із незаконних форм протесту, що пов’язані із силовими чи насильницькими діями, а до легальних форм протесту готові від 26,6% до 42,2% громадян. Ці значення варіюються у цьому діапазоні залежно від конкретних політичних чинників, але такий перманентно високий рівень протестних настроїв свідчить про постійну кризу довіри до державних інституцій. Поруч з тим в період проведення дослідження не відбулося жодних серйозних протестних сплесків. І свідчить про те, що громадяни чітко розуміють свої інтереси, але не знаходять інституцій, які б могли забезпечити реалізацію цих інтересів, а також про низький рівень довіри до державних інституцій.
Найчастіше хвилі неінституціалізованої громадської активності співпадають з певними змінами в тій чи іншій політиці і мають чітко визначену прив’язку до інтересу. Скажімо в Державному бюджеті 2007 року було передбачено, що оренда майна, що перебуває у комунальній власності, має здійснюватися тільки за ринковою вартістю. Тобто – це означало, що органи місцевого самоврядування мали відмовитися від практики пільгової оренди або дотувати різницю з власного бюджету. Це спричинило не просто зміни у господарських відносинах, а й призвело до перерозподілу комунальної власності. У Києві згуртувалися середовища художників / галеристів та книготоргівців / книго- розповсюджувачів, які з одного боку не витримували конкуренції з комерційними установами, а з іншого вже давно намагалися протистояти тихому продажу приміщень, в яких вони традиційно перебували. Хвиля організованого опору пролобіювала зміни до ЗУ «Про державний бюджет», які з тим самим формулюванням переходять від НПА до НПА і по нині.
Все ж частіше хвилі громадської активності є реакцією на політичні чи економічні кризові явища. Початок економічної кризи 2008 року спровокував появу Маніфесту середнього класу, як вияву громадського незадоволення менеджерів середньої ланки, на які наклалися політичні розчарування. До того ж політичні кризи, що провокували розпуск парламенту або загрози такого розвитку подій, також провокували хвилі громадської активності.
Тому можна зробити висновок, що в Україні громадська активність має переважно протестний характер. Недовіра до існуючих інституцій громадянського суспільства з одного боку або низька про них поінформованість та очікування остаточної реалізації майданівських гасел з іншого формує попит на таку активність, яка підсилена підвищеними очікуваннями медіа на скандали. Такі очікування медіа формують громадську думку, що єдиний спосіб вирішення проблем – це протестна активність.
Аналізуючи структуру активістів власних кампаній можу зробити висновок, що найбільш піддатливими до громадської активності є такі категорії людей:
- студенти в силу світоглядних особливостей віку та бажання «знайти себе» та «врятувати світ»;
- пенсіонери через наявність вільного часу;
- академічна та мистецька еліта через неможливість у повній мірі реалізувати свої інтелектуальні можливості і конвертувати їх у достатнє благо.
Перманентно високий потенціал громадської активності залишається на такому ж рівні і часто не дозволяє вирішити проблеми, на подолання яких вона спрямована, пов’язана з тим, що громадська активність досягла у великих містах стелі екстенсивного розвитку, тобто залучила всіх можливих учасників кілька разів. Для перетворення цього потенціалу в реформи чи зміни суспільних відносин мають посилитися такі фактори:
- посилення фінансових спроможностей – бізнес або громади мають отримати можливість фінансувати громадську активність: для цього має відбутися покращення майнового стану індивідів;
- інституціолізовані НУО мають вийти на сформовані продукти, щоб мати можливість обмінюючись продуктами посилювати власні спроможності сенергетичним ефектом;
- зміна нормативно-правової бази, що врегульовує діяльність та реєстрацію громадських організацій та надасть їм можливість надавати свої послуги легально.
Прогнозуючи подальший розвиток подій, мушу сказати таке: найближчі 5 років форми громадської активності мають пройти точку біфуркації: повернення до старих перевірених методів або вихід на новий якісний рівень. Можливі такі варіанти:
- повернення до форм 2000-2002 року через посилення патерналістських очікувань та їх домінування;
- через посилення інтелектуальної та інституційної спроможності інституцій громадянського суспільства з’явиться ряд національних мереж та асоціацій ГО, що будуть мати завершений цикл для лобіювання реформ у чітко визначених політиках (від моніторингу і адвокатування до аналізу і лобіювання).
Попросили мене написати, що я думаю про громадську активність. Це результат моїх інтелектуальних мук. Раз це було потрібно тому, кому це було потрібно, то, можливо, знадобиться ще комусь!
|
|
Категория: Новости |
Просмотров: 1220 |
Добавил: rrumand
| Рейтинг: 2.0/1 |
|
| Статистика |
|---|
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
| Календарь |
|---|
| « Апрель 2011 » |
| Пн |
Вт |
Ср |
Чт |
Пт |
Сб |
Вс |
| | | | | 1 | 2 | 3 | | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | |
| Друзья сайта |
|---|
| Украины туристические детские оружие сувениры 2010-09-10 упаковка. |
|